Група аспірантів створила роботів, що ведуть себе, як комахи.
Маленькі незалежні роботи, які разом формують рій і взаємодіють між собою, як комахи. Це результат роботи групи британських вчених, які подолали одну з найбільших перешкод для розробників.
Досі виробництво таких роботів було надмірно дорогим, оскільки виготовлення кожного з них обходилося в сотні фунтів. Проте цю ситуацію вдалося докорінно змінити завдяки старому мобільному телефону та блутус-хедсету.
Багато хто у вченому світі бачать в цих електронних "комахах" попередників нового покоління машин, спроможних виконувати чимало завдань. Факультет електроніки та комп'ютерних наук університету Саутгемптона є визнаним лідером у цій галузі.
Доктор Клаус-Пітер Заунер очолює кафедру, що вивчає, у який спосіб взаємодіють та співпрацюють природні системи.
Клаус-Пітер Заунер (доктор університету Саутгемптона): "На мою думку, студенти досягли тут просто неймовірного результату. Досі створити великий рій роботів в лабораторних умовах можливо було лише за серйозного фінансування. Тепер це доступно за цілком розумні гроші."
Зімітувати природу - це одвічний "святий грааль" для конструкторів роботів. А тому аспіранти Роб Спентон та Джефф Ґаф отримали завдання створити за 2,5 місяці рій роботів, які б поводились, як мурахи. Кожен мініавтомат має світлодіод, який сяє червоним або зеленим у постійному співвідношенні вісім до двох. Якщо хтось з них міняє колір або вибуває із системи, решта теж змінюють свої вогні, щоб зберегти пропорцію.
Перший прототип такої "комахи" хлопці виготовили вдома, використавши вібромоторчик від старого мобільного та батарею від блутус-хедсета. У такий спосіб студенти не лише зробили виготовлення роборою простішим, але й відчутно дешевшим. Тепер один механізм обходиться усього лише в майже 30 доларів, що важливо, оскільки на цих роботів покладають великі надії.
Воно й не дивно, адже лише уявіть собі: сотні простих роботів, які спілкуються між собою за допомогою інфрачервоного світла, співпрацюють, самі заряджаються від сонця та виконують разом будь-які складні завдання без потреби у жодному центральному контролі.
Доктор Заунер вважає, що власне співпраця та гнучкість є найбільшими перевагами такої системи.
Клаус-Пітер Заунер (доктор університету Саутгемптона): "Якщо ми посилаємо у небезпечне місце на виконання складного завдання замість одного масивного і дуже дорогого робота велику кількість маленьких, що досягають мети разом, то навіть коли декілька з них вийдуть з ладу, місію буде виконано у будь-якому разі."
Американське агентство НАСА теж займається вивченням цих роботів, бо тисячі таких машин можна було б посилати досліджувати нові планети чи будувати сонячні батареї у космосі. Вони б могли також очищувати довкілля від забруднень, будувати інші машини, інших роботів і навіть самих себе.
Надзвичайна гнучкість таких систем означає, що вони можуть стати чимось на зразок білків, базових структурних елементів життя, переконаний Доктор Заунер.
Молоді науковці досягли значного поступу, однак не задля комерційного зиску. Усі свої схеми та креслення, об'єднані в проект Formica, тобто "мурахи" з латині, вони виклали в Інтернеті. Відповідно, кожен, хто бажає, може використати ці ідеї та допомогти їх вдосконалити.
Також в розділі:
|
